Для багатьох здобуття посвідчення водія стає важливим етапом, однак навіть після завершення курсів частина випускників не почувається готовою виїжджати на дорогу. Уникаючи подібної ситуації, майбутні водії намагаються зрозуміти, чому навчальний процес не завжди забезпечує необхідні навички. Про слабкі місця програми та ризики для курсантів розповів автоінструктор Сергій Нагорний.
За словами інструктора, нинішня типова програма, яка походить ще з радянського періоду, формально залишається дієвою, але окремі її елементи давно втратили зв’язок із реальністю. Він звертає увагу на теми, які можна побачити в теорії, проте майже ніколи не відпрацьовують на практиці.
Експерт навів приклад обов’язкових пунктів навчання про рух із причепом або буксирування іншого транспортного засобу. Він наголошує, що ніколи не зустрічав таких занять у звичайних українських автошколах і вважає подібні навички спеціальними, а не базовими, тому їх намагання вкласти в стандартний курс виглядає недоречним.
Натомість автоінструктор звертає увагу, що в програмі відсутні теми, які безпосередньо стосуються реального повсякденного водіння, зокрема проїзд підземних і критих паркінгів торговельних центрів. Він підкреслює, що, згідно із законом, навчальні автомобілі не можуть тренуватися на таких територіях, адже вони є приватними, тому курсанти не отримують необхідних навичок руху в подібних умовах.
Окремо фахівець говорить про важливість якісної підготовки на майданчику. Хоча в типовій програмі цей етап передбачений, фактично він часто перетворюється на формальність. Уміння працювати з кермом, контролювати динаміку руху, будувати траєкторії та розставляти погляд, за його словами, має формуватися саме на тренувальному майданчику, а не під час їзди містом.
Як зазначає інструктор, коли учень виїжджає на міські дороги, технічні навички вже не мають бути предметом роздумів. У місті відпрацьовується взаємодія з іншими учасниками руху, а не базове керування автомобілем. Однак нестача майданчиків і недостатня кваліфікація інструкторів часто не дозволяють повноцінно виконати цю частину підготовки.

Попри недоліки навчальної програми, значна кількість автошкіл демонструє відповідальний підхід до навчання. Сергій Нагорний підтверджує, що дедалі більше закладів повертаються до встановленої норми – 40 годин реальної практики для курсанта. Він зазначає, що раніше деякі автошколи штучно зменшували кількість годин, роблячи навчання дешевшим та привабливішим, однак нині більшість дотримується вимог.
Підсумовуючи, інструктор підкреслює, що теперішня програма не повністю відображає реалії, а її окремі складові не сприяють якісній підготовці. Водночас успіх навчання залежить не лише від автошколи – важливу роль відіграє сам курсант. Майбутній водій, за його словами, має розуміти, що здобуття максимальних знань і навичок у процесі навчання закладає основу для безпечного, упевненого та раціонального керування автомобілем у майбутньому.
