Щороку наприкінці травня у День Києва місто святкує черговий “ювілей” — у 2025-му це вже 1543 роки. Але цифра, яку охоче озвучують чиновники, не має жодного історичного підґрунтя. Насправді це вигадка, яку закріпили в радянські часи — для зручності та ідеології.
Про це розповів кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Олександр Алфьоров, який досліджує формування київської ідентичності та історії міста.
Ювілей із нічого: як з’явилась цифра “1500 років”
Дата заснування Києва — 482 рік — з’явилася в обігу 1982 року, коли влада СРСР вирішила масштабно відзначити “1500 років Києву”. Олександр Алфьоров зазначає, що жодних достовірних письмових джерел, які б підтверджували саме цю дату заснування міста, не існує.
“Це була цілковито умовна дата. Просто захотіли відсвяткувати гарне число — 1500. З погляду історичної науки це абсолютно безпідставно”, — каже Алфьоров.
Попри відсутність фактів, вигаданий ювілей увійшов у масову свідомість і закріпився в офіційній риториці. Відтоді вік Києва щороку «додається» без жодного перегляду цієї формули.
Скільки ж насправді Києву років?
Історики наголошують: питання набагато складніше, ніж здається. Адже варто визначитися, що саме ми вважаємо “Києвом” — поселення на пагорбах над Дніпром чи адміністративне місто з владою, мурами й сакральною структурою?
Деякі поселення на території сучасного Києва існували ще в першому тисячолітті до нашої ери. Але безперервний розвиток як міста з владними структурами та сакральною місією починається значно пізніше — у період Русі.
Сакральний проєкт: Київ як “другий Єрусалим”
У XI столітті, за князювання Ярослава Мудрого, Київ почали розбудовувати як сакральний центр. Алфьоров пояснює: тодішня ідея розвитку міста передбачала створення духовної столиці всієї Русі — за зразком Константинополя, а той, своєю чергою, орієнтувався на Єрусалим.
“Місто почали проектувати як нову святу землю. У 1030-х роках починається грандіозне будівництво, що було приурочене до символічної дати — тисяча років від розп’яття Ісуса Христа”, — розповідає історик.
Так сформувалась концепція Києва як другого Єрусалиму, зокрема через зведення Софійського собору, Золотих воріт і монастирів. Місто перетворювалось на духовну столицю, а не лише політичну чи економічну.
Апостол Андрій і легенда, яку повірили
Ще одна ключова складова сакрального іміджу Києва — легенда про апостола Андрія. Згідно з неканонічними переказами, він нібито піднявся на київські пагорби, поставив хрест і пророкував появу великого міста.
Алфьоров зазначає, що ця легенда була важливою для мешканців Києва ще у XI столітті:
“Вона дала людям підстави вірити, що тут проповідував апостол. А отже, хтось його чув. Тобто на цих пагорбах вже тоді мало бути якесь людське поселення”.
Такі перекази підсилювали сакральну роль Києва в християнській Русі та створювали тяглість історії міста від часів апостолів до сучасності.
Чому міф живе досі
Попри численні зауваги науковців, міф про “482 рік” продовжує жити. Основні причини цього — бажання мати красиву, круглу дату, а також інерція радянського історичного наративу, який добре закарбувався в офіційних святкуваннях.
Олександр Алфьоров наголошує, що справжня історія Києва значно цікавіша й багатогранніша за вигадані дати:
“Нам не потрібна легенда заради цифри. Нам потрібне розуміння, що Київ — це глибокий культурний і духовний феномен, а не просто умовна дата на календарі”.
Тож хоча наукова відповідь на запитання «скільки Києву років?» досі не має чіткої дати, вона набагато цінніша — бо дозволяє переосмислити, що саме ми святкуємо, згадуючи День Києва.