Українка Яна Свистун, яка понад десять років тому переїхала до Вроцлава, зуміла пройти шлях від принижень та страху до власної справи з мільйонним обігом. В інтерв’ю місцевому виданню вона поділилася болючими спогадами про минуле та реалії життя емігрантки, що врешті стали поштовхом до успіху.
Причина переїзду — насильство і безсилля в Україні
Яна розповіла, що рішення покинути Хмельницький визріло ще у 2000-х, коли її брата жорстоко побили працівники «Беркуту» лише за те, що він «не так» перейшов дорогу. Внаслідок побиття він отримав струс мозку. Батько Яни, хірург, який намагався зупинити свавілля силовиків, сам став жертвою приниження — його змусили стати навколішки у власному під’їзді.
«Саме тоді я вперше відчула, що ми абсолютно беззахисні перед системою, яка має силу і зброю», — пригадує вона.
Перші роки в Польщі: відчуття чужинства і приниження
У Польщі, каже Яна, на неї чекали нові труднощі. Місцеві мешканці часто демонстрували зверхність і готовність у будь-який момент натиснути на важіль «легальної сили» проти українців.
«Постійно нагадували, що ти тут лише гість. Погрожували викликати прикордонників за будь-що — неправильне паркування, шум від ремонту, навіть за банальні протікання труб. У День незалежності Польщі ми просто боялися виходити з дому — антиукраїнські гасла лунали відкрито», — пригадує жінка.
Ставка на освіту і бізнес — шлях до мільйона
Попри складний старт, Яна не опустила рук. Разом із чоловіком вони мріяли про власне житло і фінансову незалежність. Переїзд до Вроцлава відкрив перед ними нові можливості — зокрема, доступ до іпотечних кредитів і фінансових інструментів для розвитку бізнесу.
«Завдяки кредитному важелю ми змогли відкрити власну справу і вийти на річний обіг у мільйон злотих. У Хмельницькому це було б неможливо через відсутність інфраструктури для розвитку малого бізнесу», — зазначає вона.
Культурні відмінності: ввічливість проти закритості
Яна звернула увагу і на ментальні контрасти між українцями та поляками. Найбільше її вразила звичка поляків обмінюватись привітаннями навіть з незнайомцями.
«В Україні контакт очима може спровокувати конфлікт. Люди живуть у внутрішньому напруженні, бояться проявляти емоції. А у Вроцлаві навіть сторонній перехожий може назвати тебе „другом“ — хоча це, звісно, поверхнево», — каже емігрантка.
Сьогодні Яна живе у Польщі, виховує дитину і веде прибуткову справу. Вона не ідеалізує нову країну, але з вдячністю визнає: саме тут вона змогла знову повірити в себе і будувати життя з чистого аркуша.