У Третій штурмовій бригаді наголошують: явище самовільного залишення частини є у всій армії, але його природа різна. Тому карати всіх однаково – несправедливо та шкідливо для обороноздатності.
Про це розповів голова штабного фонду Третього армійського корпусу Олег Петренко, який окреслив різницю між першим СЗЧ і повторними втечами, а також назвав головні причини, чому бійці наважуються залишати службу.
Різні мотиви – різна відповідальність
Петренко визнає, що випадки залишення служби трапляються у будь-якому підрозділі. Масштаби ж відрізняються настільки, що формальні цифри часто вводять в оману.
“СЗЧ є всюди. Питання ж відносності, питання великих масивів цифр”, – наголосив він.
За його словами, у Третій штурмовій співвідношення власних військових, які вперше залишили частину, та тих, хто приєднався до бригади після СЗЧ з інших частин, становить 1 до 15. Це, каже Петренко, яскраво демонструє, що проблема має системний, а не локальний характер.
Чому амністія за перше СЗЧ була потрібна
Чинна до серпня норма про звільнення від кримінальної відповідальності за перше СЗЧ була виправданою, вважає військовий. Вона дозволяла мобілізованим, які помилилися або злякалися, повернутися до служби без страху тюремного вироку.
“До серпня місяця, до вересня це була достатньо розумна норма про те, що звільнялося від кримінального переслідування перше СЗЧ”, – зазначив Петренко.
Він пояснює, що повна відмова від такої норми може створити небезпечну моральну пастку – людина, яка думає про втечу, знатиме, що її просто амністують, і це не сприятиме дисципліні.
Хто має відповідати
Натомість, наголошує Петренко, реальні санкції мають стосуватися тих, хто втікає повторно і демонструє повне небажання служити.
“Потрібно карати так званих СЗЧівців-рецидивістів, які не хочуть воювати взагалі. Це одна історія”, – підкреслив він.
За його словами, значна частина перших випадків залишення частини виникає не через страх перед фронтом, а через недовіру до командування або відсутність базових навичок, без яких людина не бачить шансів вижити.
Навчання і довіра як ключові фактори
Військовий звернув увагу на ситуації, коли мобілізовані стикаються з дефіцитом підготовки і фактично опиняються на межі виживання вже у перші дні служби.
“Він розуміє, що в перший день на фронті він може просто померти. Тому звинувачувати таких людей… насправді важко”, – визнав Петренко.
На його переконання, вирішальними у профілактиці СЗЧ є компетентні командири, які забезпечують навчання і дають відчуття безпеки. Саме тому, наголошує він, підтримка норми про звільнення від відповідальності за перше СЗЧ була важливою для мобілізаційного процесу.
Петренко підсумував, що розмежування між випадковою втечею і свідомим ухиленням – необхідне, адже тільки справедливий підхід дозволить одночасно зберігати дисципліну і не відштовхувати тих, хто готовий повернутися до строю.