Сучасні міжнародні процеси дедалі частіше порівнюють з періодом Другої світової війни — особливо у контексті впливу трьох лідерів: Дональда Трампа, Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна. Журнал Newsweek оприлюднив аналітичний матеріал із картою, що демонструє, як може виглядати світ, умовно “поділений” між цими гравцями.
Геополітична шахівниця XXI століття
Телефонна розмова між Трампом і Путіним у березні, а також активна американська дипломатія в регіоні Перської затоки стали приводом для припущень, що між наддержавами ведуться неофіційні перемовини про зони впливу. На тлі війни в Україні журналісти порівнюють ці процеси з Ялтинською конференцією 1945 року.
«Ялта — це про великі держави, які вирішують долю Східної Європи. Схоже, що те саме зараз відбувається щодо України», — наголосила заступниця директора ECFR Весела Чернева.
Аналогії простежуються і в інших висловлюваннях. Професор Стефан Вольф із Бірмінгемського університету провів паралель із Мюнхенською конференцією 1938 року, коли політика умиротворення фюрера закінчилася катастрофою.
Європейський фронт: Росія та тиск на демократії
Згідно з аналітикою, Росія посилює вплив у Східній Європі. Від Чехії до Болгарії — простежується тенденція до проросійських наративів у політиці, зростає підтримка правих популістів, а вибори супроводжуються звинуваченнями у втручанні з боку Кремля. У Молдові — спроби вплинути на референдуми, у Румунії — скасування виборів після перемоги ультраправого кандидата Калін Георгеску, якого пов’язують із Москвою.
У Словаччині — масштабні протести проти закону про «іноземних агентів», подібного до російського. Лідера країни Роберта Фіцо звинувачують у дружбі з Москвою.
Центральна Азія: Пекін vs Москва
Центральноазійський регіон стає ареною боротьби між Китаєм та Росією. Прикладом є Казахстан, де Китай активно інвестує, а президент Токаєв публічно дистанціюється від політики Кремля щодо України. Це викликає побоювання у Москві, адже північ Казахстану має численне російське населення.
Тим часом Монголія, хоч і є членом МКС, приймає у вересні Путіна — сигнал дипломатичного балансування між двома потугами.
Південно-Китайське море і Тайвань: лінії напруги
Китай, за словами Вольфа, не готовий до прямого вторгнення на Тайвань, однак активно тисне на регіон. Сі Цзіньпін концентрує увагу на Південно-Китайському морі, де США потенційно можуть втрутитися, зокрема на боці Філіппін. Аналітики не виключають, що США та Китай можуть домовитися мовчазно — кожен отримає свій “майданчик”, а напруження буде лише фасадом.
Західна півкуля: Трамп і його геополітична риторика
Колишній президент США Дональд Трамп неодноразово демонстрував своє бачення «Америки понад усе»: прагнув купити Гренландію, зазіхав на контроль Панамського каналу, навіть натякав, що Канада могла би стати 51-м штатом. Така риторика викликає занепокоєння щодо безпеки регіону, зокрема у випадку, якщо він знову посяде президентське крісло.
Загроза глобальної нестабільності
Професор Ярослав Грицак вважає, що стратегія Трампа та його політичної команди лише підсилює глобальну напругу. Йдеться не лише про втрату довіри до США як гаранта безпеки, а й про реальну небезпеку нового великого конфлікту.
Світ стрімко змінюється, а «поділ планети» між лідерами глобальних держав набирає загрозливих рис. Україна ж залишається однією з ключових точок у цій грі — без участі у вирішенні якої жодна нова мапа не буде справедливою чи стабільною.
