Кремль намагається замаскувати критичне становище окупаційних військ черговими ядерними погрозами. Демонстративні заяви Володимира Путіна про постановку на чергування міжконтинентальних ракет «Сармат» пролунали саме тоді, коли весняно-літня кампанія РФ 2026 року почала відверто буксувати. Це звичайна маніпуляція.
Реальна картина на передовій суттєво відрізняється від звітів російського міноборони. Аналітики фіксують стабільне сповільнення наступу агресора ще з середини осені минулого року. Головними причинами стали точні удари ЗСУ по логістичних центрах та катастрофічне зростання кількості загиблих росіян.
«Позерство Путіна щодо МБР „Сармат“, ймовірно, має на меті відвернути увагу від погіршення результатів Росії на полі бою», – зазначають військові експерти.
Квітень 2026 року став для Москви точкою неповернення в плані територіальних здобутків. Вперше за довгий період площа втрачених окупантами земель перевищила захоплені за місяць території. На додачу до цього, темпи мобілізації в Росії вперше стали нижчими за рівень щомісячних втрат на фронті.
Українська армія не лише тримає оборону, а й проводить успішні контрнаступальні операції. Силам оборони вдалося відбити частину районів Куп’янська та деокупувати понад 400 квадратних кілометрів на південному напрямку. Також під контроль України повернулися кілька стратегічно важливих сіл у Запорізькій області.
«Українські сили змусили Росію обирати між захистом від контратак і перекиданням ресурсів на пріоритетні ділянки фронту. Вибір, який бентежить Путіна, чия теорія перемоги залежить від фасаду, ніби російські війська одночасно просуваються по всьому театру військових дій і близькі до руйнування українських ліній»
Сьогодні стратегія Кремля тріщить по швах. Попри виснажливі щоденні штурми, українські захисники зберігають позиції та поступово перехоплюють ініціативу. Ситуація змінюється.