Пошук реальних гарантій безпеки для України входить у найскладнішу фазу. Попри дипломатичну активність Заходу, ключ до результату може залишатися в руках Москви.
На початку 2025 року президент Володимир Зеленський опинився між кількома центрами впливу одночасно. Відносини з Вашингтоном після напруженої розмови в Овальному кабінеті коливаються – від обережних сигналів до нових хвиль недовіри. Діалог із президентом США Дональдом Трампом та віцепрезидентом Джей Ді Венсом не дав чіткої відповіді на головне питання – якими будуть американські зобов’язання перед Україною.
Це тривожний момент. Короткий і показовий.
Європа намагається закрити прогалину. Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер разом із президентом Франції Емманюелем Макроном оголосили про створення так званої коаліції охочих. До неї увійшли 34 держави, які декларують готовність долучитися до післявоєнної безпеки України. Пізніше Макрон уточнив: 26 країн розглядають можливість направлення своїх військових у межах багатонаціональних сил після припинення вогню або укладення мирної угоди.
Амбіції значні. Але реальність жорсткіша.
Європейські плани залишаються залежними від США. Без американської логістики, розвідки та військових ресурсів ці ініціативи практично неможливо реалізувати. Саме тому питання реальної готовності Вашингтона взяти на себе гарантії безпеки наприкінці 2025 року стає визначальним.
Водночас дедалі більше сигналів вказує на інше. Остаточний вплив на конфігурацію гарантій може мати не союзник, а противник. Росія і її лідер Володимир Путін.
В Україні це сприймають особливо болісно. Історичний досвід не дозволяє ілюзій. Будапештський меморандум 1994 року, який обіцяв безпеку в обмін на ядерне роззброєння, так і не став захистом від агресії. Саме тому Київ наполягає не на політичних заявах, а на юридично зобов’язувальних гарантіях.
Зеленський навіть допускає перегляд курсу на членство в НАТО. Але лише за умови отримання надійних безпекових зобов’язань від США. У Вашингтоні, зі свого боку, дають зрозуміти: такі пропозиції не можуть залишатися відкритими безкінечно. Часу на роздуми небагато.
Серед можливих кроків обговорюється і передача Україні далекобійних крилатих ракет Tomahawk. Це могло б посилити стримування Росії. Але навіть такий сценарій, за оцінками експертів, не забезпечує сталого миру без чітких і обов’язкових механізмів безпеки.
Навіть якщо гарантії США будуть формалізовані і ратифіковані Конгресом, їхня ефективність залежатиме від політичної волі майбутніх американських адміністрацій. І від того, як ці гарантії сприйматиме Кремль.
«У війні завжди є принцип: ворог теж має право голосу», – наголошується у матеріалі, підкреслюючи, що без готовності Росії до компромісів жодна система гарантій не може бути абсолютно надійною.
Саме в цьому і полягає головний ризик нинішніх переговорів. Без чіткої відповіді з боку Вашингтона і без зміни позиції Москви безпека України знову опиняється у зоні стратегічної невизначеності.