Призначення Кирила Буданова керівником Офісу Президента України, що відбулося 2 січня 2026 року, стало справжнім стрес-тестом для російської державної машини. Поки Київ оновлює вертикаль управління, у Москві та прикордонних регіонах РФ фіксують хвилю тривожності, яку вже не вдається приховати за звичними пропагандистськими кліше.
Реакція російського медіапростору виявилася напрочуд емоційною та подекуди істеричною. Постать Буданова настільки демонізована внутрішнім споживачем РФ, що його нова роль сприймається як пряма загроза безпеці агресора. Перехоплення ГУР Міноборони лише підтверджують ці настрої – пересічні росіяни, не добираючи слів, висловлюють паніку, називаючи українського посадовця “фашистом”.
Інформаційні ресурси ворога, включно з ефірами Ольги Скабєєвої, миттєво включили режим “максимальної тривоги”. Використовуючи маніпулятивну лексику про “тероризм” та “суворі методи”, пропаганда намагається вибудувати навколо Буданова образ символу неможливості будь-яких домовленостей.
На думку аналітиків, така агресивна медійна кампанія має на меті кілька стратегічних цілей:
- Дискредитація України перед західними партнерами через нав’язування ярлика “терористичної політики”.
- Спроба виправдати власну агресію та затягнути будь-які переговорні процеси.
- Внутрішня мобілізація російського суспільства шляхом створення образу “страшного ворога” біля керма сусідньої держави.
У пропаганди просте правило: кого не бояться, того не “призначають терористом” у прайм-таймі. (Коли в ефірі закінчуються факти, зазвичай починається слово “тероризм”).
Українські оглядачі розцінюють таку активність ворога як комплімент кадровому рішенню Володимира Зеленського. Якщо в Москві призначення викликає посилення охорони та потік звинувачень – значить, на Банковій з’явилася постать, яку там сприймають максимально серйозно. Це чіткий маркер того, що безпековий та дипломатичний фронти залишаються найгарячішими точками протистояння.