Російські “воєнкори” почали публічно критикувати владу через наслідки українських атак. Це криза.
Поки українські сили нищать тили агресора, Путін намагається маскувати реальність байками про нібито успіхи на фронті. Насправді ж Кремль опинився у пастці через власну пропаганду.
Аналітики ISW вказують, що диктатор прагне штучно вирівняти нинішню позицію РФ із серпнем 2025-го. Але ситуація змінилася.
Фальшиві успіхи та паливна криза
ЗСУ звільнили значні території на Куп’янщині, півдні України та Запоріжжі, тоді як просування росіян у червні 2026-го впало у понад чотири рази порівняно з серпнем 2025-го.
Удари України по нафтовій інфраструктурі спричинили каскадний дефіцит бензину. Це б’є по логістиці окупантів.
Путін визнав проблему. Він намагається стабілізувати ринок через заборону експорту та пришвидшення ремонтів заводів.
Однак він цинічно закликає росіян терпіти ці незручності заради міфічної перемоги. Це цинізм.
Диктатор також вимагає розширення виробництва ППО. Він визнав, що засобів захисту в окупантів катастрофічно не вистачає.
При цьому Путін применшує значення українських ударів. Він удає, що нічого критичного не сталося.
Визнання кризи свідчить про повну втрату контролю над ситуацією.
Він намагається пов’язати власні невдачі з майбутніми виборами до Держдуми. Це небезпечна стратегія.
Робота з ручними “воєнкорами”
Щоб утримати контроль над інформаційним полем, Кремль активно використовує лояльних мілблогерів. Путін публічно хвалить їхню “об’єктивність”.
Міністр оборони Бєлоусов провів закриту зустріч із довіреними блогерами. Обговорювали БпЛА та ППО.
Решта спільноти все частіше звинувачує владу у брехні про стан фронту. Кремль намагається змусити “воєнкорів” просувати вигадані перемоги.
Насправді влада дозволяє обмежену критику щодо палива. Це відволікання від провалів.
Путін терпить цей шум заради вищої мети. Він готує країну до затяжної війни.