Росія намагається змінити хід війни без масштабного наступу. Ставка робиться на тиск словами, прогнозами та погрозами, аби змусити Україну і Захід прийняти переговори на умовах Кремля.
Американські аналітики фіксують різке посилення так званої когнітивної війни. Москва активно просуває образ неминучої перемоги – як на полі бою, так і в економічному вимірі. Цей наратив звучить з вуст високопосадовців і особисто Володимира Путіна.
«Ці багатогранні зусилля у когнітивній війні мають на меті підштовхнути Україну та Захід до поступок вимогам Росії зараз під час переговорів через страх посилення, тривалих російських військових операцій у майбутньому», – наголошують американські аналітики.
На тлі заяв Кремля ситуація на фронті виглядає значно складнішою, ніж її подають у Москві. Так, окремі ділянки залишаються напруженими. Найбільше навантаження фіксують на Покровському та Гуляйпільському напрямках. Водночас більшість гучних тверджень про «перемоги» не знаходять підтвердження у реальній динаміці бойових дій.
Не відповідає пропагандистському образу і стан російської економіки. Попри оптимістичні заяви Путіна, РФ стикається зі зростанням витрат, дією санкцій, фінансовими обмеженнями та колосальними видатками на війну.
Ключова мета цієї інформаційної кампанії – досягти початкових воєнних цілей не зброєю, а за столом переговорів. Путін та його оточення неодноразово підтверджували, що не відмовляються від них.
- право Росії на вето щодо майбутнього розширення НАТО;
- усунення чинної влади в Києві;
- встановлення проросійського маріонеткового уряду;
- обмеження здатності України до самозахисту.
Нещодавно Путін знову озвучив одну з ключових вимог – передати Росії всю Луганську та Донецьку області, включно з територіями, які російська армія наразі не контролює. Для обґрунтування він повторив старий наратив про «історичну належність» цих регіонів до Росії та назвав Україну штучною державою.
Аналітики нагадують: Російська Федерація неодноразово визнавала незалежність і кордони України.
- визнання незалежності у 1991 році;
- Будапештський меморандум 1994 року;
- Договір про дружбу між Росією та Україною 1997 року.
Окремо оцінюється військова перспектива. Захоплення решти Донецької області, за прогнозами, потребуватиме від Росії щонайменше двох-трьох років важких і ресурсоємних боїв. Це серйозне випробування, яке Москва може виявитися не здатною витримати.
Саме тому Кремль намагається досягти іншого результату. Не через штурм. А через страх.
«Передавання Донецької області також створить умови для поновлення Росією агресії проти України з більш вигідних позицій у обраний нею час, особливо враховуючи, що Путін та інші кремлівські чиновники продовжують заявляти, що їхня довгострокова стратегічна мета контролю над усією Україною залишається незмінною», – підсумували аналітики.
Іншими словами, когнітивна війна Кремля – це спроба виграти час, ресурси та території без виснажливих боїв. Ціна таких поступок, попереджають експерти, може виявитися значно вищою за тимчасову паузу у війні.